Тема «тахікардія» охоплює характерні прояви, можливі причини, підхід до діагностики та основні принципи лікування або ведення. Одна ознака сама по собі не підтверджує діагноз. Якщо симптоми стійкі, посилюються, повторюються або виникають раптово й тяжко, потрібна медична оцінка. Тактика завжди залежить від конкретної клінічної ситуації та супутніх факторів.
Тахікардія — це стан, за якого частота серцевих скорочень перевищує норму. У дорослих нормальна частота серцевих скорочень у стані спокою має становити 60–100 ударів за хвилину. Якщо серце працює понад цю межу, тобто частіше ніж 100 ударів за хвилину, це визначають як тахікардію. Тахікардія може бути зумовлена фізіологічними причинами, як-от фізичне навантаження, стрес або гарячка, а може бути й ознакою серйозного серцево-судинного захворювання, що порушує серцевий ритм. Хоча легкі й минущі тахікардії здебільшого нешкідливі, деякі їхні види можуть перешкоджати ефективній роботі серця і спричиняти зменшення кровотоку, запаморочення, непритомність або раптову зупинку серця.
Що таке тахікардія?
Це стан, за якого серце в спокої б'ється частіше, ніж зазвичай. Він може виникати у верхніх камерах серця (передсердях), нижніх камерах (шлуночках) або в його провідній системі. Тахікардія — не хвороба, а симптом певного порушення. Коли серце починає битися частіше, воно може не перекачувати достатньо крові до організму. Через це органи отримують недостатньо кисню, що може спричиняти різні симптоми.
Деякі випадки тахікардії цілком минущі й нешкідливі. Наприклад, прискорення серцебиття під час фізичних вправ або в таких ситуаціях, як страх чи хвилювання, є нормальним. Проте серцебиття, що виникає в стані спокою або починається раптово й триває кілька хвилин, може свідчити про серйозну проблему. Тахікардія буває різних видів, і для кожного з них підхід до лікування різний. Клінічне значення тахікардії визначають такі характеристики, як регулярність ритму та те, чи виникають скорочення в передсердях чи в шлуночках.
Які існують види тахікардії?
Кожен вид тахікардії відрізняється як причинами, так і профілем ризику. Загалом тахікардії класифікують на суправентрикулярну тахікардію (що виникає у верхніх камерах серця), шлуночкову тахікардію (що виникає в нижніх камерах серця) та синусову тахікардію (підвищення частоти за нормального шляху проведення).
Правильне визначення виду тахікардії важливе для вибору лікування. Одні тахікардії нешкідливі й минущі, інші ж можуть спричиняти порушення ритму, що загрожують життю. Основним методом діагностики виду тахікардії є електрокардіографія (ЕКГ). Основні види тахікардії такі:
- Синусова тахікардія: виникає в синусовому вузлі — природному водієві ритму серця. Зазвичай розвивається внаслідок фізичних вправ, стресу, гарячки, анемії або захворювань щитоподібної залози. Може бути фізіологічною і зазвичай не потребує лікування.
- Суправентрикулярна тахікардія (СВТ): виникає в передсердях. Серцебиття раптово прискорюється і так само раптово повертається до норми. Частота серцевих скорочень зазвичай становить 150–250 ударів за хвилину. Найпоширеніша форма — атріовентрикулярна вузлова реципрокна тахікардія (АВВРТ).
- Фібриляція передсердь (ФП): у передсердях виникають нерегулярні й дуже часті електричні імпульси. Пульс нерегулярний і зазвичай частий. Може підвищувати ризик інсульту.
- Тріпотіння передсердь: у передсерді виникають регулярні, але дуже часті скорочення (зазвичай 250–350 за хвилину). Ритм серця регулярний, але з аномальною частотою. Зазвичай розпізнається на ЕКГ за пилкоподібною формою хвиль.
- Шлуночкова тахікардія (ШТ): виникає в нижніх камерах серця (шлуночках). Зазвичай пов'язана із серйозними захворюваннями серця (наприклад, після інфаркту). Може загрожувати життю й призводити до раптової зупинки серця.
- Фібриляція шлуночків (ФШ): у шлуночках серця спостерігається цілком хаотична й неконтрольована електрична активність. Серце не може перекачувати кров; без негайного втручання стан смертельний. Це невідкладний стан, що потребує шоку (дефібриляції).
Чому виникає тахікардія?
Причини прискореного серцебиття зазвичай пов'язані зі структурними або функціональними порушеннями, що впливають на електричну систему серця. Крім того, тахікардію можуть спричиняти гормональний дисбаланс, електролітні порушення, інфекції, надмірний стрес, ліки або токсини.
Тахікардія може бути минущим станом, а може виникати як постійна або у вигляді повторюваних нападів. Тому детальне з'ясування чинників, що спричиняють тахікардію, має вирішальне значення для призначення правильного лікування. Основні причини тахікардії такі:
- Фізіологічні (нешкідливі) причини: фізичні вправи, страх, хвилювання, стрес, сильні емоційні подразники, висока температура, надмірне вживання кофеїну
- Захворювання серця: серцева недостатність, інфаркт міокарда, захворювання серцевих клапанів, вроджені порушення серцевого ритму (аритмічні синдроми)
- Електролітний дисбаланс: низький рівень калію, магнію або кальцію, надмірна втрата рідини (зневоднення)
- Гормональні порушення: гіпертиреоз (надмірна активність щитоподібної залози), феохромоцитома (рідкісна пухлина надниркових залоз)
- Порушення дихальної та кровоносної систем: тромбоемболія легеневої артерії, анемія (недокрів'я), нестача кисню (гіпоксемія)
- Психологічні чинники: панічна атака, тривожні розлади, гіпервентиляція (часте й глибоке дихання)
Які симптоми тахікардії?
Оскільки тахікардія виникає внаслідок того, що серце б'ється частіше, ніж зазвичай, першим відчутним симптомом здебільшого є серцебиття. Коли серцевий ритм раптово прискорюється, людина може відчувати в грудях сильні, часті, а іноді й нерегулярні удари. Таке серцебиття може тривати кілька секунд або й кілька хвилин. За деяких видів тахікардії, навіть якщо ритм регулярний, через прискорення серце може не перекачувати достатньо крові до організму, що позначається на роботі різних органів.
Прискорене серцебиття порушує кисневий баланс організму й може спричиняти такі симптоми, як запаморочення, біль у грудях, задишка, втома і навіть непритомність. Іноді тахікардія обмежується лише відчуттям прискореного серцебиття, а іноді вказує на серйозне порушення ритму й може перерости в небезпечний стан аж до раптової зупинки серця. Особливо уважно слід оцінювати незрозуміле серцебиття, що виникає в стані спокою.
Як діагностують тахікардію?
Діагностика тахікардії починається насамперед з детального розпитування про скарги та фізикального огляду. Такі відомості, як час появи серцебиття, його тривалість і те, чи виникає воно під час фізичного навантаження чи у спокої, дають лікарю важливі підказки. Проте основним діагностичним інструментом для виявлення тахікардії є електрокардіографія (ЕКГ). ЕКГ реєструє електричну активність серця і дає змогу визначити, який саме вид тахікардії наявний.
Якщо серцебиття минає швидко, його може не вдатися зафіксувати на звичайній ЕКГ. У такому разі пацієнтові встановлюють холтерівський монітор на 24–48 годин. Завдяки цьому пристрою серцеві скорочення відстежуються протягом доби, а в разі виникнення порушення ритму воно реєструється. Крім того, у деяких випадках можуть знадобитися поглиблені обстеження, як-от навантажувальний тест, ехокардіографія (УЗД серця) та електрофізіологічне дослідження (ЕФД).
Додатково проводять аналізи крові, щоб виявити системні стани, які можуть спричиняти тахікардію, як-от електролітні порушення, захворювання щитоподібної залози або анемію. Мета діагностики — з'ясувати не лише частоту серцевих скорочень, а й причину та наслідки цього прискорення. Адже тахікардія іноді є ознакою структурного захворювання серця, а іноді — системної проблеми.
Як лікують тахікардію?
На першому етапі пацієнтові з нападом тахікардії можуть порадити сповільнити серцебиття за допомогою так званих вагусних прийомів — затримки дихання, натужування, вмивання обличчя холодною водою. Ці прийоми можуть бути ефективними, зокрема за деяких порушень ритму, як-от суправентрикулярна тахікардія (СВТ). Якщо вони не допомагають, у невідкладних випадках застосовують ліки, що вводяться внутрішньовенно.
Для тривалішого лікування застосовують препарати, що регулюють ритм. У деяких випадках, наприклад за фібриляції передсердь, утворенню тромбів запобігають за допомогою препаратів, що розріджують кров. За тахікардій, які не вдається контролювати ліками або які загрожують життю, може застосовуватися інтервенційне лікування — катетерна абляція. За цього методу визначають проблемну ділянку всередині серця й вимикають її за допомогою радіочастотної енергії.
Пацієнтам із загрозливою для життя шлуночковою тахікардією або з ризиком раптової зупинки серця встановлюють подібний до кардіостимулятора пристрій — імплантований кардіовертер-дефібрилятор (ІКД). Такий пристрій автоматично розпізнає аномально частий серцевий ритм і за потреби, подаючи електричний розряд, відновлює нормальний ритм. У деяких випадках може знадобитися кардіохірургічне втручання; цей варіант розглядають насамперед за тахікардій, пов'язаних зі структурним захворюванням серця.
Як запобігти тахікардії?
Насамперед захисну роль щодо тахікардії відіграють здорове харчування, регулярні фізичні вправи та контроль стресу. Для запобігання нападам тахікардії важливі також лікування й контроль системних захворювань, як-от хвороби щитоподібної залози, анемія, електролітні порушення. Недосипання та хронічний стрес — чинники, що можуть провокувати тахікардію. Тому рекомендовано також достатньо спати й застосовувати техніки релаксації. За тахікардій, пов'язаних з панічними атаками або тривожністю, слід планувати психологічну підтримку або, за потреби, медикаментозне лікування.
Людям із ризиком тахікардії слід регулярно проходити кардіологічні огляди та серйозно ставитися до таких симптомів, як серцебиття, задишка, біль у грудях, звертаючись до лікаря. Пацієнтів із групи ризику (з анамнезом захворювань серця, з випадками раптової смерті в родині) за потреби слід скеровувати на профілактичне лікування для зниження ризику.
Лікарі напряму «Кардіологія» в Anadolu
Часті запитання
Які ознаки є найважливішими?
Важливими є не лише окремі симптоми, а й їх тривалість, прогресування, повторюваність та вплив на повсякденне життя. Стійка або незвична зміна потребує медичної оцінки, особливо якщо вона посилюється, супроводжується сильним болем, кровотечею, задишкою, порушенням свідомості чи іншими тривожними ознаками.
Як встановлюють діагноз?
Діагностика зазвичай починається зі збору анамнезу та клінічного огляду. Залежно від підозрюваної причини лікар може призначити лабораторні аналізи, методи візуалізації, функціональні дослідження або спеціальні тести. Один результат рідко оцінюють ізольовано: важлива вся клінічна картина.
Від чого залежить лікування?
Тактика залежить від встановленої причини, тяжкості стану, віку, супутніх захворювань, ліків і результатів обстеження. Лікування може включати спостереження, зміни способу життя, медикаментозну терапію, реабілітацію або процедури. Самостійно починати чи припиняти рецептурні препарати не рекомендується.
Коли потрібно звернутися по невідкладну допомогу?
Негайна оцінка потрібна при раптовому значному погіршенні стану, утрудненому диханні, сильній кровотечі, непритомності, новому неврологічному дефіциті, дуже сильному болю або інших симптомах, що швидко прогресують. У таких ситуаціях не варто чекати планового прийому чи покладатися лише на домашні заходи.
Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію, діагностику або лікування, призначені лікарем. За наявності симптомів зверніться до кваліфікованого медичного фахівця.